Куріння вбиває!
Стріляюче пристосування під назвою «Вел-Вудбайн» було створено для британського УСО ще під час Другої світової війни. Оформлено ця зброя була під сигарету однією з популярних на той час марок. Калібр цього маскованих зброї 4,5 мм, довжина стріляє сигарети не перевищувала 76 мм. До стовбура, за допомогою двох шплінтів, кріпився казенник, куди поміщалася стріловидна куля і капсуль, за ним — бойова пружина з ударником. Та все це було загорнуте в цигарковий папір, спереду маскувався шаром прогорів тютюну, ззаду — сигаретним фільтром. Таким чином, у володаря була можливість тримати цю зброю в руці як звичайну закурену сигарету. Для того щоб вистрілити потрібно було надломити так званий «фільтр» сигарети, потім висмикнути дротяну чеку і за допомогою нігтя натиснути на пускову гудзик.
Ще краще для маскування пістолета підійшла люлька. Управління стратегічних служб США мало «трубками-пістолетами», зробленими в лабораторії в Вельвіне. Дерев’яний корпус трубки служив пістолетною рукояткою і казенником. В середині цього «таємного зброї» перебував ударно-пусковий механізм, туди ж угвинчувався і сталевий стовбур, довжина якого не перевищувала 37 мм. Звести ударник можна було за допомогою спеціальної кнопки, ковзаючи в пазі трубки, що нагадує букву «Г». Для здійснення пострілу потрібно було виштовхнути її з паза, після чого ударник посилався вперед гвинтовий спіральної пружиною і розбивав капсуль патрона. Кріпився до трубки кістяний мундштук, який служив прикриттям для стовбура, швидко знімався перед пострілом. Маса «трубки», разом з мундштуком — 80 г, висота — 51 мм, довжина — 152 мм. Дальність стрільби зброї — 2 метри. Цікаво, що цю «трубку» можна було набити тютюном як самою справжню
Я хочу, щоб до багнета прирівняли перо …
Ця зброя, мабуть, найпростіша. З’явилося воно ще під час Другої світової в якості зброї для таємних агентів. У 1941-му році на півночі Лондона була створена лабораторія під керівництвом Д. М. Невітт. Її називали «магазином іграшок Черчілля», в ній розроблялися спеціальні засоби і зброя диверсійного характеру для УСО (Управління спеціальних операцій). Серед інших розробок цієї «іграшкової артілі» з’явився однозарядний пістолет у вигляді авторучки, який незабаром отримав назву «Велпен».
Англійці поділилися своїми розробками з американськими колегами з УСС. Відділ досліджень і розробок цього відомства створив власну модель стріляє авторучки під назвою «Скорпіон», яка незабаром була перейменована в «Стінгер» (від Stinger — жалячий, жало).
Нове покоління вже перезаряджаються авторучок з’явилася вже в 1962 році і було прийнято на озброєння ЦРУ. Стовбур в довжину не досягав 32 мм, споряджався патроном 22 калібру і угвинчувався в корпус. Затиск ручки служив клавішею спуску. Ударник зводився висуненням ковпачка, який потім можна було повернути на місце. Щоб замкнути спуск слід повернути кільце на корпусі, після чого готову до пострілу ручку можна було прибрати в кишеню. Довжина «Стінгера» становила всього 114,3 мм.
Прикладом маскованого стріляючого пристрою вітчизняної розробки може служити авторучка з висувним стрижнем на обох кінцях. Ця зброя згвинчувати з двох частин, одна з яких дійсно була авторучкою зі звичайним кульковим стержнем. Що ж стосується другої частини, то в неї були вмонтовані ствол і ударно-спусковий механізм. «Вогнепальний» кінець маскованих зброї спеціально офарблювався, щоб не заплутати користувача.
Короткий стовбур такої зброї не міг забезпечити повного згоряння порохового заряду, який у величезній кількості вилітав зі стовбура, посилюючи при цьому звук і спалах пострілу, а також знижуючи і без того слабку енергію кулі. Куля ручки-пістолета не зможе пробити навіть щільний одяг, а якщо все-таки проб’є, то не заподіє людині сильного шкоди. Ефект буде схожий на стрілянину прожареним піском або сіллю. Прагнучи до реального поразки цією зброєю, варто стріляти в уразливі ділянки тіла ворога, що є непростим завданням навіть при дуже малої дальності.
Ідея стріляє ручки користувалася популярністю не тільки у співробітників спецслужб, а й у кримінальних елементів. Бандитські «ручки» вітчизняного виробництва найчастіше заряджалися малокаліберними патронами. Їх ударний механізм нагадував принцип віконного шпінгалета. Довжина стовбура варіювалася від 20-ти до 40-ка мм, як правило, він був гладким. Згодом використання такої зброї зійшло «нанівець», так як ненадійний ударний механізм часто робив жертвою випадкового пострілу самого кримінально власника.