Доживати чи жити під наглядом. За прогнозами соціальних досліджень, до 2030 року близько третини населення країни становитимуть пенсіонери. А значить все частіше постатиме питання – де і з ким жити, коли потрібна постійна допомога. Будинок для людей похилого віку, тобто дім престарілих – вибір непростий. Але від нього ніхто не застрахований.
Вигнання чи комфорт
За стереотипами радянського часу будинок для людей похилого віку – заклад похмурий. Нині намагаються змінити підхід.
Дорога до будинку
Щоб потрапити до державного будинку для літніх людей, за путівкою звертаються до управління соцзахисту. Людину повинні визнати таким, що потребує стаціонарного догляду. Коли настане черга, при заселенні укладають договір про соцобслуговування.
”Розраховується середньодушовий дохід, куди включають усі доходи людини — пенсія, також це можуть вклади у банку та гроші від здачі квартири. Вартість за проживання та послуги не повинна перевищувати 75% від середньодушового доходу цієї людини».
Плата за проживання залежить від достатку, недостатню частину доплачує держава. За сучасного підходу постоялець може будь-якої миті написати відмову від послуг і повернутися додому. Якщо сусіди по кімнаті не вживаються, підключається психолог.
Будинки за видами
- Геріатричний центр – найчастіше лікарня для пацієнтів 60+, обладнана під особливі умови життя для людей старшого віку із поручнями та пандусами.
- Геронтологічний центр – два в одному: будинок для людей похилого віку з дозвіллям та медустановою.
- Спеціальні будинки для самотніх людей похилого віку – багатоповерхівки для пенсіонерів з поліклінікою та їдальнею, залишилося по країні не більше двохсот.
На кожному кроці або за межею пристойності
Лише 5% опитаних мешканців України вважають, що поміщати літніх родичів, яким потрібен догляд, до будинку для літніх людей припустимо. Кожен другий опитаний або 48% – дотримуються зворотного погляду.
На Заході будинки для людей похилого віку – справа звичайна. 1,4 млн американців живе у 16,6 тисячі таких будинків. Державні – лише будинки ветеранів. Перебування в приватних пансіонатах з медобслуговуванням коштує близько 8,5 тисяч доларів на місяць.
У Німеччині близько 730 тисяч громадян живуть у 14 тис. будинків для інвалідів та людей похилого віку. Державні установи їх – менше 5%. Витрати проживання постояльці покривають переважно рахунок страховки. Доплачувати із власних коштів доводиться від тисячі євро на місяць. Преміум розміщення – від 3 тисяч євро без медичного обслуговування.
У Китаї особливою популярністю користуються ”колективні” будинки для людей похилого віку. У селах за старими доглядають спільно. Приватний будинок для людей похилого віку тут обходиться до 1,5 тис. доларів на місяць. Державні – 300 доларів, але доведеться чекати на свою чергу.
Донедавна передати людей похилого віку в чужі руки вважалося ганьбою, але тривалість життя в країні зростає, населення старіє і китайцям доводиться пожинати плоди політики ”Одна сім’я – одна дитина”. Комусь треба працювати.